єп. МИКИТА БУДКА
Блаженний священномученик Микита Будка прийшов на світ 7 червня 1877 р. в с.Добромірка Збаразького повіту у Західній Україні. Вчився у Тернополі, а потім відбув військову службу. Богослов’я студіював у Відні та Інсбруці. Священичі свячення отримав з рук митрополита Андрея Шептицького. Був префектом духовної семінарії. Відвідував наші еміграційні осередки в Німеччині, Бразилії, Аргентині й Канаді. Редагував для них місячник „Еміґрант”. У липні 1912 року Папа Пій X іменував о. Микиту Будку першим єпископом для українців у Канаді.
Далеке жниво, мряками покрито,
Ти освітив, Блаженний Кир Микито.
Владика Будка був добрим пастирем: невтомно відвідував українські поселення в Канаді, підтримував вірних на дусі, скріплював їхню віру, засновував парохії, будував церкви, відкривав школи, бурси, дбав про видання молитовників й пресу. Кир Микита був у Канаді до 1928 року, а тоді повернувся до Львова, де став Ґенеральним вікарієм. Він дуже любив Зарваницю, навіть працював на відбудові цього відпустового місця.
11 жовтня 1945 року більшовики ув’язнили преосвященного Микиту Будку разом з усіма нашими владиками і засудили на вісім років сибірської каторги. Слідство відбував у Київській в’язниці разом із митрополитом Йосифом Сліпим, а на суді ставав в його обороні. Майже через п’ять років виснажливої праці і тортур Кир Микита помер. Це сталося у Караганді 1 жовтня 1949 р. Він мав 73 роки. За словами однієї медсестри із сибірського табору, владика передбачив свою смерть: „Перед світанком завтрашнього дня я вже більше не буду тут”. І так сталося.
Тіла померлих зашивали в паперові мішки і транспортували до найближчого лісу, де їх поїдали дикі звірі. Все, що залишилося з тіла владики, був шматок рукава сорочки.
Та ти живеш – безсмертний дух не вбито:
Він нас веде, Блаженний Кир Микито.