єп. ЙОСАФАТ КОЦИЛОВСЬКИЙ

Блаженний священномученик Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 р. у лемківському селі Пакошівка біля Сянока. Навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті, потім його захопила військова служба. І, нарешті, молодий офіцер Йосиф Коциловський – на теологічних студіях у Римі… Він 1907 року став священиком. Був призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові.

І вчений був – чого не вистачало?

І голос мав, і сяяв, як зоря.

Священик Божий – то хіба замало?

Та прагнула душа монастиря.

І о. Йосиф (його хресне ім’я) вступає до новіціяту отців василіян. У Василіянському Чині був і його брат Януарій. „Мала двох синів, – говорила мати, – обох віддала Богові і людям на службу, слідами св. Василія Великого”.

В 1917 р. стає Перемишльським єпископом. Клопотався про скріплення чернечого життя, пожвавлення народних місій та реколекцій, розповсюдження релігійної літератури та преси, створення Апостольства Молитви та інших Братств… Заснував Духовну семінарію у Перемишлі; палко вітав утворення у 1918 році Української Національної Ради у Львові, заснував Товариство священиків „Єпархіяльна поміч”, з допомогою якого були відкриті сиротинці і близько 50 захоронок, де жили і виховувалися понад 3 тисячі дітей…

У вересні 1945 р. владика Йосафат був заарештований польською владою, та незабаром його звільнили. Передбачаючи свій новий арешт, він, будучи присутнім на конференції польських єпископів у Ченстохові, передав написану там власною рукою заяву вірності Папі Пієві XII: „У випадку мого арешту й заслання покірно прошу передати Святішому Отцеві, що складаю у його стіп вияв моєї вірності і цілковитої відданості до останнього удару мого серця, благаючи по-синівськи його батьківського благословення”. І справді, повторний арешт прийшов на другий рік. Єп. Коциловський був вивезений до СРСР та ув’язнений в київській тюрмі.

Помер Кир Йосафат 17 листопада 1947 р. у концтаборі Чапаївка біля Києва на 72-му році життя.